Драматургія

У другій половині 90-х років Леся Українка звертається до драматургії. Перша її драма «Блакитна троянда» (1896) з життя української інтелігенції поширює тематику тогочасної української драми, що доти показувала переважно життя селянства. Філософський дискурс драми, нав'язуючи до творчості Гаутпмана, представляє не тільки божевілля як форму свободи, але і певну тугу за тілом.

Значення творчості

Винятково велике значення творчості Лесі Українки в історії української літератури полягає в тому, що вона збагатила українську поезію новими темами й мотивами; досконало володіючи катренами й октавами, сонетами й оригінальними строфічними будовами, використовуючи гексаметр, верлібр, п'ятистоповий вірш тощо, вона збагатила строфіку, ритміку й метрику української поезії. На переломі 19 — 20 ст., використовуючи мандрівні сюжети світової літератури, Леся Українка стала в авангарді творчих сил, що виводили українську літературу на широку арену світової літератури.

Поетична творчість

Писати поезії Леся Українка почала рано, 9-літньою дівчиною (вірш «Надія»). Леся написала цей перший у своєму житті вірш під впливом звістки про долю своєї тітки Олени Антонівни Косач (в одруженні Тесленко-Приходько), засланої за участь у революційному русі, який присвятила своїй тітці Олександрі Судовщиковій. Вперше надруковані — вірші «Конвалія» і «Сафо» — який присвятила своїй тітці Олександрі Судовщиковій 1884 у львівському журналі «Зоря». 1885 у Львові вийшла збірка її перекладів з Миколи Гоголя (виготовлена нею спільно з братом Михайлом).

Останні роки життя

На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва. А в кінці березня разом з К. Квіткою здійснила поїздку до Криму, де зокрема побувала у Севастополі, Алупці та Ялті.
Надгробок Лесі Українки на Байковому кладовищі в Києві
7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві і оселились на вулиці Великій Підвальній (тепер вул. Ярославів вал), 32, кв. 11 у Києві. 21 серпня вони разом вирушають до Криму, де К. Квітка одержав посаду в суді.

Зрілість

Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України: І. Франком, М. Павликом, О. Кобилянською, В. Стефаником, О. Маковеєм, Н. Кобринською. Основний зарис соціально-політичний світогляду Л. Косач сформувався після цілорічного (1894—95) її перебування у М. Драгоманова в Софії і трагічної подією, якою була для неї смерть вуйка.

Юність

Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря» . Саме цього року з'явився псевдонім «Леся Українка»
Сердечна дружба єднає Ларису з її старшим братом Михайлом. За нерозлучність в сім'ї їх називали спільним ім'ям «Мишолосіє», пізніше Ларису перезвали в сім'ї на Лесю.

Дитинство

У 1878 році батьки Лесі їдуть на всесвітню виставку в Париж, де зустрічалися з М. П. Драгомановим. У цей час доглядати дітей приїздить Олена Антонівна Косач, сестра Лесиного батька. Дружба з «тіткою Єлею» залишила помітний слід в житті і творчості поетеси[8].

Раннє дитинство

Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 в місті Новограді-Волинському.
Леся Українка та її брат Михайло (в сім'ї їх називали спільним ім'ям — Мишелося) вчилися у приватних учителів. Рано (у 4 роки) навчилася читати[4]. У січні 1876 року О. П. Косач з дітьми Михайлом і Ларисою приїхали до Києва, щоб попрощатися з М. П. Драгомановим перед його вимушеною еміграцією.

Походження

Мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали вУкраїні), була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Батько — високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. Дитячі роки пройшли на Волині: у Новограді-Волинському (1871 — весна 1879), Луцьку, в селі Ковересеньлодяжному, що під Ковелем.